Україна, за підтримки США, буде змушена виконати всі вимоги Росії. Зокрема:

• повністю віддати Росії Донецьку, Луганську, Запорізьку і Херсонську області і разом із Кримом визнати їх російський статус;
• остаточно відмовитись від вступу до НАТО, а фактично і до ЄС;
• скоротити свою армію, а по суті, повністю ліквідувати свій військовий потенціал;
• відмовитися від національного розвитку країни, віддавши її на поталу ставленикам і прихильникам Росії.

При цьому гарантії безпеки України з боку її західних партнерів, навіть якщо вони й будуть їй надані, стануть подобою Будапештської угоди (меморандуму) суто формального змісту. Навіть більше, США, а з ними і Європа розпочнуть процес «перезавантаження» відносин з Росією та знімуть з неї санкції. Таким чином погодяться з принципом повернення України, а з нею і всього пострадянського простору, під контроль Росії. Тобто, вчинять за сценарієм 2008-2009 років, коли Захід пробачив Росії її напад на Грузію.

У такій ситуації Україна де-факто втратить свою державність і буде підпорядкована Росії в усіх сферах. Своєю чергою, у Росії з’явиться можливість відновити свої економіку та збройні сили вже через декілька років. Після цього вона з високою ймовірністю знову нападе на Україну з тим, щоб ліквідувати залишки її державності та окупувати всю територію. Крім того, Росія досить відчутно поліпшить своє положення в Центрально-Східній Європі і заволодіє додатковими ресурсами, що дасть їй змогу розгортати військову експансію на європейському напрямку.

Такий варіант є найгіршим для України та Європи, а загалом і для США. Будемо сподіватися, що вони це добре усвідомлюють.

Росія, за згоди США, зможе домогтися лише частини поступок від України. Наприклад, лінія розмежування сторін пролягатиме по лінії фронту, яка існуватиме на момент перемир’я; Україна збереже свої Збройні сили та не визнаватиме, що окуповані території стануть російськими; політичний устрій та курс національного розвитку країни залишиться без змін. В той же час Україна тимчасово відмовиться від вступу до НАТО, але і далі розвиватиме військово-технічне та інше співробітництво з країнами-членами Альянсу.

Зі свого боку західні партнери України гарантуватимуть їй надійну безпеку у вигляді її залучення до системи європейської оборони в якості ключового елементу, а також продовжуватимуть надавати озброєння. При цьому на території України будуть розгорнуті європейські (міжнародні) «сили стримування». США та ЄС відновлять стосунки з Росією, однак не в повному обсязі, та частково знімуть з неї санкції.

Росія зможе відновити свою економіку та збройні сили, а також посилити угруповання своїх військ на Північно-Західному та Південно-Західному напрямках (в Арктичному, Балтійському та Чорноморському регіонах), де вона безпосередньо межує з НАТО. При цьому Москва не відмовиться від протистояння з Україною і Заходом та своїх стратегічних цілей щодо знищення української державності і перерозподілу світу. Разом з тим, відчутно стримуватиме Росію від нападу на Україну та Європу їх об’єднані зусилля у протидії російській агресії.

У такому випадку відносини між Україною та Росією будуть нагадувати стосунки між Південною Кореєю та Північною Кореєю або колишніми Західною та Східною Німеччиною в період минулої Холодної війни (що ближче до нас історично та ментально). Росія зможе відновити свою економіку та збройні сили. Це вимагатиме від України, щоб вона зберегла потужне угруповання військ на кордоні з Росією, а також обладнала його розвинутою системою інженерних укріплень.

Такий варіант є відносно прийнятний для України та Європи. Звичайно, Москва буде проти його реалізації та наполягтиме на ухваленні своїх попередніх вимог, супроводжуючи їх подальшими активними бойовими діями. Однак, регрес російської армії і загострення економічних проблем можуть змусити Росію піти на компроміси.

США змусять Росію поступитися, а саме — повернути Україні окуповані території Запорізької, Херсонської та Харківської областей. Крім того, Москва погодиться зняти всі свої вимоги, окрім тієї, що стосується відмови України від вступу до НАТО, а також щодо збереження за Росією Криму та окупованих територій Донбасу.

У такому випадку Україна зможе частково відновити свою територіальну цілісність. Крім того, вона матиме згадані вище гарантії безпеки, включно з розгортанням західних «сил стримування» на українській території. А членство України в НАТО буде замінено її повноцінною участю в системі євроатлантичної та європейської безпеки. Водночас в якості компромісу Україна погодиться на вільний пропуск людей та вантажів невійськового призначення до Криму. До війни така схема застосовувалася Литвою і Латвією для пропуску російських громадян і вантажів з території Росії та Білорусі до Калінінградської області РФ.

Відносини між Заходом та Росією будуть відновлені, а більшість санкцій з неї зняті, за винятком тих, що запроваджувались внаслідок анексії Криму та окупації Донбасу. Разом з тим, як і у попередньому випадку, Москва, скоріш за все, не відмовиться від своєї неоімперської політики, а тому протистояння між нею і Україною та Заходом і надалі збережеться. Росія зможе відновити свою економіку та збройні сили, однак утримається від подальшої агресії проти нашої держави та від нападу на її європейських партнерів. Причиною цього знову ж таки стане створення ними потужної системи європейської і євроатлантичної безпеки, що стане стримуючим чинником для Росії.

Реалізація подібного сценарію дасть змогу Україні та Росії частково покращити свої двосторонні стосунки, але вони й надалі нагадуватимуть співіснування двох корейських чи двох німецьких держав. Хоча сторони відновлять торгівлю, послаблять громадянам обмеження на в’їзд і виїзд на свою територію. Робота транспортного коридору із Росії до Криму через територію України буде передбачатись окремою угодою.

Незважаючи на те, що Росія не бажає повернути Україні її території, зазначений сценарій або його елементи цілком ймовірні. Наразі це опосередковано допускає дехто із учасників переговорного процесу. Зокрема, визнається факт обговорення питання належності Запорізької АЕС. Крім того, ще минулого року Путін допускав передачу Україні окремих ділянок Харківської та Миколаївської областей (ймовірно, малися на увазі район Вовчанська та Кінбурнська коса).

А ось погодитися з більшими територіальними поступками Москву може змусити економічна криза в країні. Тим паче, що налагодження пристойного побуту на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей потребуватиме від Росії значних коштів, яких у неї немає. Не кажучи вже про те, що 60-70% їх населення зберігають стійкі проукраїнські позиції.

Все це дасть Україні змогу повернути собі значно більшу частину втрачених територій, ніж у попередньому варіанті, та забезпечити свою безпеку. Разом з тим, вона зіткнеться з низкою суттєвих проблем, які будуть грати на руку Росії чи нею створюватись і використовуватись. Основними із таких стануть наступні питання, які необхідно вирішувати:

• відновлення органів української влади у деокупованих районах і населених пунктах та їх реінтеграція до правового поля України;
• повернення юридичним і фізичним особам їх власності та перереєстрація майна;
• відбудова інфраструктури деокупованих районів та забезпечення належних умов життя їх населення з огляду на звичайну практику Росії, коли перед виходом зі згаданих територій вона зруйнує там більшість із критично важливих об’єктів з метою створити додаткові проблеми для України, а також поширити соціально-політичну напруженість серед місцевого населення;
• подолання наслідків ідеологічного впливу Росією на жителів окупованих нею території та їх реінтеграція в українське суспільство. Водночас посиленої уваги потребуватиме протидія російській пропаганді, яка буде використовувати проблеми звільнених районів для налаштування місцевих мешканців проти України;
• відновлення українського громадянства місцевих жителів;
• повернення людей, які були депортовані в Росію або виїхали в глибину України;
• покарання колаборантів;
• депортація до Росії її громадян, які незаконно в’їхали на окуповані території та залишаються там після їх деокупації;
• недопущення використання Росією транспортного коридору до Криму для поширення її впливу та підривної діяльності, а також забезпечення надійного контролю над ним.

Крім того, повернення до електорального поля України русифікованих жителів деокупованих територій може негативно вплинути на підсумки майбутніх президентських та парламентських виборів у нашій державі.

Різке загострення економічних проблем у Російській Федерації та втрата Москвою контролю над ситуацією в країні. Наслідком такого перебігу подій стане масштабна дестабілізація обстановки як в самій Росії, так і на окупованих нею територіях України на зразок 1990-х років. Важко передбачити, чи зруйнується сама Росія, як це сталося з колишнім СРСР, але криза в країні обов’язково призведе до виникнення та посилення відцентрових процесів у російських регіонах.

Те ж саме буде стосуватись і Криму, Донбасу та українського Приазов’я, якщо ще залишатимуться під російським управлінням. При цьому Москва не зможе впоратися з поширенням хаосу на своїх та захоплених територіях, що дасть Україні змогу повернути їх до свого складу. Зокрема, в рамках надання захисту співвітчизникам, які були силоміць відірвані від своєї Батьківщини.

Подібний сценарій є найбільш вигідним для України та Західного світу, оскільки його реалізація дасть нашій державі змогу не тільки відновити свою територіальну цілісність, але й послабить Росію, а то і взагалі витисне її з міжнародної арени. В той же час, як і у попередньому випадку, Україна також матиме низку проблем, пов’язаних зі складністю реінтеграції деокупованих територій. Більшість із таких проблем будуть подібні до розглянутих вище. До них додасться ще і необхідність протидії витокам нестабільності з боку Росії, які включатимуть неконтрольований рух біженців і мігрантів та негативні наслідки конфліктів, що неминуче виникнуть поблизу українських кордонів (насамперед, на Північному Кавказі). Втім, кордони України з Росією потребуватимуть зміцнення у будь-якому випадку.